Рухова активність як детермінанта формування культури самозбереження здоров’я зайнятого населення України

Анотація

Актуальність дослідження пов’язана з високим рівнем захворюваності, смертності та низькою тривалістю життя економічно активного населення України, зокрема зайнятого. Ця проблема не тільки демографічна, соціально-економічна, медична, але й педагогічна. Саме на педагогіку (в аспекті виховного процесу) нині варто робити потужний наголос, адже саме вона дозволяє своїми засобами сформувати культуру здоров’я людини (учня, студента, аспіранта, працівника тощо). Тобто, виникає необхідність за допомогою реалізації ефективних освітніх програм сформувати культуру самозбереження здоров’я зайнятого населення України, що розглядається нами як найважливіша її детермінанта в напрямку підвищення рівня рухової активності, культури промислової безпеки, зміни способу життя. Крім того, формування культури здоров’я громадян розглядається як фундаментальна складова процесу освітнього виховання. Невирішеною задачею залишається підвищення рівня рухової активності як важливої детермінанти культури здоров’я в аспекті його самозбереження з урахуванням освітніх компонент.

Метою статті є дослідження проблеми формування культури самозбереження здоров’я зайнятого населення України в напрямку підвищення рівня його рухової активності.

Актуалізована проблема високого рівня захворюваності, смертності та низької тривалості життя в Україні. Зроблено наголос на важливості її розв’язання шляхом проведення ефективної державної освітньої політики, зокрема шляхом реалізації програм рухової активності. Проаналізовано питому вагу працездатного населення, яке має давню хворобу, або проблему зі здоров’ям в загальній структурі населення в окремих країнах світу, зокрема в Україні. Узагальнено результати досліджень вітчизняних та іноземних вчених щодо змісту поняття «культура здоров’я». Запропоновано авторське визначення терміна «культура здоров’я» з урахуванням аспектів його самозбереження і важливості рухової активності. Стверджено, що важливим елементом культури здоров’я є його самозбереження та активність людини в усіх сферах життєдіяльності. Розраховано індекс розповсюдження недостатньої фізичної активності в окремих країнах світу порівняно з Україною. Наведено механізм погіршення здоров’я в зв’язку з низьким рівнем рухової активності. Розглянуто виробничий фактор трудового процесу – «загальні енерговитрати організму» та його можливий вплив на формування культури здоров’я на виробництві. Доведено, що підвищити рівень рухової активності, яка розглядається як детермінанта формування культури самозбереження здоров’я зайнятого населення, можна шляхом оволодіння знаннями, які мають ґрунтуватись на трьох компонентах: мотиваційно-ціннісному, змістовно-операційному, емоційно-вольовому. Запропоновано рекомендації щодо підвищення рівня рухової активності в напрямку формування культури самозбереження здоров’я зайнятого населення України. Доведено, що чим свідоміше людина буде ставитись до власного здоров’я, чим вищим буде рівень її рухової активності, чим самостійніше і ефективніше вона буде засвоювати знання, тим вищою буде її культура здоров’я.